Ще чулося відлуння воєнного лихоліття ІІ Світової війни, яка принесла багато втрат Україні. Вторгнення окупантів на територію нашої Батьківщини супроводжувалося фактичним руйнуванням системи освіти. Нацисти знищили 8 тисяч шкіл і 10 тисяч шкільних приміщень. За розпорядженням Гітлера дозволена була лише чотирикласна школа, а всі інші школи та класи в січні 1942 року були закриті.
На звільнених територіях відновлювався освітній процес.У1943–1944 навчальному році в школах було запроваджено цифрову п’ятибальну систему оцінки успішності та поведінки учнів. А вже 21 червня 1944 р. Раднарком СРСР прийняв постанову «Про заходи з поліпшення якості навчання в школі», згідно з якою для учнів, які закінчили початкові і семирічні школи, вводились випускні екзамени, а також екзамени на атестат зрілості для тих учнів, які закінчили середню школу. Цією постановою також було запроваджено нагородження випускників середньої школи золотими і срібними медалями.
У вересні 1944 року у більшості населених пунктів визволених українських земель робота шкіл відновилася. Вона відбувалася у важких умовах післявоєнної розрухи та зростання числа безпритульних дітей. Незворотні процеси повоєнного відродження шкільної освіти торкнулися і міста Проскурова.
Саме в знаковий 1945 р. було видано рішення виконкому Проскурівської Міської Ради депутатів і трудящих про відкриття початкової школи №9 у військовому містечку Ракове у складі 4-х класів, 2-х комплектів, в яких навчалося 63 учні.
Згідно з планом розгортання шкільної мережі відділу народної освіти школа мала лише 1 клас, де мали навчатися 18 учнів.
Це цікаво! Перша будівля школи ймовірно розташовувалася на території військової частини військового містечка Ракове.
Особливого значення набувала проблема педагогічних кадрів.
У 1945–1946 навчальному році у школах України працювало лише 182 тисячі вчителів за потреби 245 тисяч,у той же час понад 40 тисяч з них взагалі не мали педагогічної освіти.
Основною базою підготовки вчителів у повоєнні роки були учительські інститути, а після 1950 року— педагогічні, які готували вчителів для 5–10-хкласів, і педагогічні училища, в яких здобували освіту вчителі для початкових класів.
Напруженою була ситуація з професійними кадрами і в початковій школі №9 м. Проскурова — не вистачало двох вчителів.
1 вересня 1946 р. початкова школа №9 нашого міста розпочала свій другий навчальний рік у складі трьох вчителів, які викладали у 1–4-х класах, всього у школі навчалося 56 учнів віком від 7 до 10 років (1 клас — 20 учнів; 2 клас — 14; 3 клас — 11; 4 клас — 11). Не вистачало класних кімнат — 4 класи навчалися у 3-х класних кімнатах.
Керівництво закладом здійснювала завуч школи — Волкова Іраїда Андріївна,1914 р.н., випускниця Сталінградського учительського інституту,за фахом— учитель історії, була членом ВКП(б).
Це цікаво! Волкова Іраїда Андріївна на момент призначення завідуючою школою мала 32 роки і працювала за фахом лише 1-й рік. Серед усього невеличкого педколективу єдина мала вищу освіту.
У 1947–1949 рр. навчання в Проскурівській початковій школі №9 ведеться російською мовою. Навчальні заняття проходили в 2-х класних кімнатах, в одну зміну і було лише 22 парти. Заклад також володів пришкільною ділянкою. Крім звичайних уроків у школі діяли гуртки: музичний (хоровий), де було зайнято 30 учнів, драматичний (балетний), в якому займалися 12 учнів. Діяла шкільна бібліотека,загальний бібліотечний фонд складався із 74 книг. Навчально-виховний процес був організований добре, але спостерігався і ряд проблем: не вистачало палива для опалення приміщення, парт, стільців і навіть бачка для питної води учням.
У 1948 р. відбувається зміна завідувачки школи— Волкову І.А. на цій посаді змінює Лігоцька К. (згідно наказу Проскурівського відділу народної освіти від 10.07.1948 р.). Саме за її керівництва у школі навчалося 127 учнів віком від 7 до 15 років, серед них 15 учнів, які взагалі ніколи не навчалися в школі. 15 вересня 1948 року в заклад приходить працювати Троянов Володимир Миколайович, який був керівником в 2-ому і 4-ому класах, а в 1-ому і 3-ому класах– Лігоцька К.
Це цікаво! У 1949 р. серед усіх учнів, що навчалися в закладі, лише одна учениця 4-го класу була нагороджена Похвальним листом – це Бербенцева Діна.
У 1950 р. наказом міського відділу народної освіти №129 від 11.08.1950 р. завідувачка школи Лігоцька К. передає повноваження новопризначеному директорові Ламіногіну Олександру Петровичу.
У 1950–1951 рр. у школі навчалося 150 учнів, спостерігалась позитивна динаміка зростання кількості учнів школи, оскільки країна потроху оговтувалась від війни і розрухи, збільшувалось населення міста.
У 1953р. заклад мав приміщення загальною площею 304 м2,де було 3 класних кімнати площею приблизно 94 м2. Також школа була оснащена електричним опаленням. Незважаючи на всі заходи для покращення умов перебування учнів в школі, все ще не було їдальні, лабораторії і не вистачало навчальних кабінетів. В цей період в закладі навчалося 157 учнів.
У 1956 р. школа отримала нове приміщення по вулиці Індустріальній,157, тепер це вулиця Чорновола, 157, і в ньому розташоване ПТУ №24.
Урочисту лінійку 1 вересня у новому приміщенні проводив директор Ламіногін О.П.
Це цікаво! Нова будівля школи була спеціально збудована для школи загальною площею 1475 м2. Приміщення було цегляне з електричним опаленням і 10-ма класними кімнатами. Незважаючи на те, що заклад переїхав до нового приміщення, все одно не вистачало 9 класних кімнат для навчання у 1-у зміну. Також була навчальна майстерня площею 56 м2, спортзал 1232 м2.
У 1955–1956 роках заклад отримав назву — Хмельницька семирічна школа №9 (в зв’язку з перейменуванням міста Проскурова у м. Хмельницький). Основною мовою навчання залишалася російська. Контингент школи складався із 231 учня. Також було таке поняття, як «комплекти», їх нараховувалося в 1-4 класах п’ять. «Комплект» — група учнів з одного або декількох учнів 1–4 класів, навчання в яких вів одночасно один і той самий учитель. На той час педагогічний колектив складався з 20 учителів (в тому числі п’яти учителів 1–4 класів). Загальна площа всіх приміщень школи була 304 м2. Налічувалося чотири класних кімнати загальною площею 118 м2. Збільшилася і площа пришкільної земельної ділянки до 150 м2.
Це цікаво! У 1957 – 1958 н.р. навчалося 507 учнів з них 223 були дівчата.
У 1959 – 1960 роках школа вже мала 10–11 класи.
Це цікаво! У 1963 р. в школі проводилися змагання, хто більше збере жолудів. Загалом школа зібрала 12 кг жолудів. Особливо відзначився4-А клас, учні якого зібрали 1кг 900г жолудів. Учитель Пишкіна А.А.
У 1963 р. відбулося реформування суспільства, що було обумовлено результатами XX з’їзду КПРС і прийняттям закону «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР», продубльований Верховною Радою України. Згідно із цим законом семирічні, десятирічні школи було перетворено на восьмирічні (обов’язкові) та одинадцятирічні загальноосвітні трудові політехнічні з виробничою практикою, що нагадувало попередні уніфіковані трудові школи. У зв’язку з цим увага приділялась розширенню середньої освіти, будівництву нових шкіл, зміцненню матеріально-технічної бази.
У 1965 році було зведено нове приміщення для школи на сусідній земельній ділянці за адресою вул.Індустріальна,155 (в цьому приміщенні школа працює і зараз).Площа земельної ділянки становила понад 2 га, на яких розташовувались теплиця, садок, двір. Загальна площа навчальних приміщень школи складала 1845 м2. У новій будівлі була актова зала, спортивний зал, лабораторії.
Це цікаво! У 1965 році вартість робіт з будівництва школи становила 35 000 рублів.
Навчальний заклад змінює назву з Хмельницької середньої школи №9 на Хмельницьку середню загальноосвітню трудову школу з виробничим навчанням №9. Понад 80 % шкіл здійснювали навчання українською мовою. Проте цей закон дав можливість обирати мову навчання дітей батьками, що фактично було використано для русифікації української школи. Що теж позначилося на житті нашої школи – навчання відбувалося українською і російською мовами, при цьому батьки писали заяви, обираючи, яку мову їх діти вивчатимуть. Та навчання проводилося переважно російською мовою. І така ситуація у закладі фактично проіснувала до 90-х років, коли Україна здобула довгоочікувану незалежність.
З 1966 р. почалося впровадження загальнообов’язкової середньої освіти. Одночасно посилюється централізація управління освітою, в 1969 р. було створено Міністерство освіти СРСР, на яке було покладено основні функції Міністерства освіти УРСР, що суттєво урізало його автономію. Далі політизувався навчально-виховний процес. Та, незважаючи на всі ідеологічні перешкоди, русифікацію і політизацію навчально-виховного процесу, Хмельницька школа №9 продовжувала роботу, поповнюючи свій склад молодими вчителями, які згодом стануть першокласними професіоналами своєї справи і закладуть основи міцного і дружнього педколективу, який сформувався згодом. Вони пропрацюють тут усе своє свідоме життя.
Саме 15 вересня 1966 р. у школу прийшла працювати вчителем біології Букша (Орловська) О.М. (наказ міськвно №271 від 13.09. 1966 року) і пропрацювала у закладі 46 років, маючи один єдиний запис у трудовій книжці, де місцем роботи зазначена школа №9 м. Хмельницького.
Це цікаво! Букша Ольга Макарівна у 1968 році була відзначена за виготовлення гарних наочних посібників (колекції, муляжі, посібники, таблиці, гербарії). А також саме вона тривалий час опікувалася теплицею, науково-дослідницькою ділянкою школи, де вирощувалися овочі для закладу та була ініціатором у посадці шкільного садка, каштанової та березової алей.
Слідом за Букшою О.М. працювати у заклад приходить ще одна неординарна, творча і талановита вчителька – Саннікова Р.І., яка пройшла шлях від учениці школи №9 м. Хмельницького до вчителя, працює і на даний момент у школі, маючи 49 років трудового стажу.
Це цікаво! У 1966 р. за активну і плідну участь в шкільній художній самодіяльності було винесено подяку Санніковій Р.І. У 1968 р. вона займала посаду старшої піонервожатої та була відповідальною за збір вторинної сировини. Раїсі Іванівні неодноразово виносилися подяки із занесенням до трудової книжки.
У зв’язку з розвантаженням навчального процесу у 1968 році Хмельницька школа №9 перейшла на п’ятиденний термін навчання.
Це цікаво! У цей же 1968 р. з метою покращення умов для самоосвіти вчителів і підготовки їх до уроків передбачався один вільний від уроків день для всіх учителів, яким це дозволяло зробити тижневе навантаження. Скорочувалося чергування учителів по школі, щоб кожний учитель чергував не більше 1-го разу на тиждень.
У 1969 р. році посаду директора школи займає Татаринцева Надія Іванівна, яка тривалий час працювала у закладі на посаді учителя історії.
У 1970 році Хмельницька середня школа №9,незважаючи на важкі умови проведення ремонтних робіт (в школі працював у 2-і зміни літній трудовий табір),вчасно закінчила ремонт і посіла 3-є місце серед шкіл міста в огляді на кращий стан підготовки до нового навчального року. За активну участь у ремонті всім членам педагогічного колективу було оголошено подяку.
На початок 1971 року в закладі (наказ № 152 по Хмельницькій школі №9)працювало 62 вчителі, в тому числі і сумісники. Так, учитель російської мови Бобровник Світлана Миколаївна працювала за сумісництвом у Департаменті освіти.
Це цікаво! Тривалий час у закладі посада завгоспа називалася помічник директора по господарській частині.
В освітянському середовищі того часу існувало таке поняття, як «робота на громадських засадах», що передбачала неоплачуване доручення для кожного учителя для покращення роботи школи в цілому. Так, у 1974 – 1975 навчальних роках у школі 54 учителя мали закріплені за собою «суспільно корисні обов’язки», наприклад: Букша О.М., учитель біології, очолювала гурток юннатів і займалася дослідною ділянкою; Мефтодовська В.П., учитель історії, керувала гуртком «Історія рідного краю»; Сірук А.В., вчитель початкових класів, керувала клубом «Чомучки» для другокласників… Таким чином, доручення мав фактично кожний учитель, який намагався максимально залучити дітей у гуртки в позаурочний час, зацікавити їх відповідно до інтересів.
Це цікаво! Коли розподілялася «робота на громадських засадах», кожний учитель не мав навіть на думці відмовитися, більше того, доручена робота виконувалася добросовісно і з ентузіазмом, що часто ставало запорукою якісних результатів школи, яка вже на той час була однією з кращих у місті.
До 1976 р. в Україні було здійснено перехід до загальнообов’язкової середньої освіти. Розширювалась мережа дитячих позашкільних закладів: створювалися нові палаци і будинки піонерів та школярів, станції і клуби юних техніків та юних натуралістів, дитячі залізниці, флотилії, музичні школи, екскурсійно-туристські станції та ін. Багато уваги приділялося також різним формам відпочинку та оздоровленню дітей і підлітків — у позаміських, міських, шкільних і колгоспних піонерських таборах. Такі табори організовувалися і у школі №9м. Хмельницького.
2 серпня 1976 року директора школи Татаринцеву Н. І. звільнено з посади у зв’язку з її переводом на посаду директора в середню школу №12.
Це цікаво! У зв’язку з відкриттям у мікрорайоні середньої школи №12 з 01 серпня 1976 року зі школи №9 було переведено ряд учителів у СШ №12 – всього 23 особи. Підстава наказ міськвно №79-к від18.08. 1976р. Татаринцева Н.І., забравши із собою частину педколективу, перейшла працювати у новозбудовану школу №12 директором. Разом із нею туди перейшла працювати вчителька молодших класів ПишкінаА.А., яка ще була першою вчителькою Саннікової Р.І.
Тимчасово виконуючою обв’язки директора школи призначено Митронову В.А. на підставі наказу міськвно №602 від 02.08.1976 року. Згодом посаду директора обійме вчителька російської мови, яка тривалий час працювала у закладі на посаді організатора позакласної роботи — Мягі Ірина Іванівна (наказ облно №81-квід 10.08.1976).
Це цікаво! Мягі І.І. займала посаду директора найдовше серед усіх – цілих 20 років. Найменший термін на цій посаді пропрацювала Сопільник Н.М. – 2 роки.
У 70-ті роки почали найбільше проявлятися командно-адміністративні методи керівництва школою. Наслідки парадності та урочистості “керування” успішністю не призвели до позитивного результату. У 70-х роках практично було завершено перехід до загальної середньої освіти. У цей період почали розвиватися нові форми організації трудової підготовки, зокрема, утворювалися міжшкільні навчально-виробничі комбінати трудового навчання та профорієнтації для учнів 9-10 класів.
Політика тоталітарної держави була спрямована на знищення всього національного й насамперед—мови, виховання, освіти. Спустошувалась особистість. Практично всі заклади освіти були русифікованими (середньо-спеціальні, середньо-технічні, вищі й особливо в Південній і Східній Україні), в м. Хмельницькому школа №9 і школа №12 були російськомовними, бо більшу частину учнівського контингенту складали діти військовослужбовців, що були переведені у м. Хмельницький у новостворену ракетну дивізію стратегічного призначення із Далекого Сходу, Півночі та Сибіру і розмовляли виключно російською мовою.
Це цікаво! Наша школа була підшефною школою заводу «Трансформаторних підстанцій» та 19 ракетної дивізії, що позначалось на покращенні матеріальної бази закладу та роботі з батьками учнів.
У 70-х роках в Україні штучно створювалися численні перешкоди у справі національного навчання й виховання дітей і молоді, що призвело до глибокої кризи в розвитку педагогіки та школи. Давались готові ідеологічні штампи. Залишковий принцип фінансування освіти все більше позначався на матеріально-технічній базі навчальних закладів різного рівня. Хоча на партійну символіку, партійні музеї, експозиції кошти знаходились. Так, у школі №9 м. Хмельницького довгий час працювали зали піонерської слави, комсомольської слави,бойової слави, експозиція «Ленін у Розливі», які займали велику частину коридорів 2–3 поверхів закладу.
Для періоду 70–80-х років характерно, що усі важливі документи щодо розвитку державної освіти приймали спільно ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР. Зокрема, Постанови «Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді та подальший розвиток загальноосвітньої школи» (1972 р.), «Про подальше покращення навчання, виховання учнів загальноосвітніх шкіл і підготовки їх до праці» (1977р.). Тобто напрям розвитку освіти в державі визначала єдина Комуністична партія Радянського Союзу. Централізація пронизувала усі сфери діяльності, в тому числі й освіту.
Проте низка централізованих Постанов вочевидь не змогла вирішити нагальні проблеми освіти. На початку 80-х років постала потреба у реформі загальноосвітньої і професійної школи. У 1984 р. було прийнято постанову ЦК КПРС і Верховної Ради СРСР за №281 від 10.07.1984р. «Про дальше вдосконалення загальної середньої освіти молоді і поліпшення умов роботи загальноосвітньої школи». Один з розділів документа присвячений реформуванню шкільного середовища. Мета реформи – подолати недоліки в системі освіти, у змісті й методах навчання і виховання шляхом вдосконалення навчальних планів і програм, поліпшення рівня викладання, посилення відповідальності учнів за якістю навчання. Реформа передбачала перехід до навчання дітей з шестирічного віку, зменшення наповнюваності класів тощо. Втім через низку причин, у тому числі й економічних, ці та інші заходи не змогли докорінно поліпшити ситуацію в галузі освіти.
У 1989 р. Верховна Рада СРСР прийняла «Закон про мови в Українській РСР», за яким українська мова проголошувалася державною. Лише з цього часу в Україні відкриваються сотні шкіл з українською мовою навчання, організовуються тисячі україномовних класів у школах з російською мовою навчання. За кілька років кількість першокласників, які навчаються українською мовою, збільшується з 43,5% до 68 %. У середній школі №9 м. Хмельницького також відбуваються зміни і вводиться вивчення української мови та літератури як предмета. Вчителів відповідного фаху було недостатньо. У 1990 році в заклад приходить працювати Джура Наталія Іванівна, вчитель української мови і літератури, яка прищеплювала інтерес, а згодом і любов до українського слова. У 2015 році Джура Н.І. відзначила 25-річний ювілей роботи в нашій школі.
З 1991 року із розпадом СРСР розпочалась новітня історія України. Це були складні часи для нашої молодої держави в цілому й освіти зокрема. Як і для інших бюджетних сфер, 90-ті роки були дуже складними для вітчизняної середньої школи. Такі проблеми, як постійне недофінансування галузі, низький рівень заробітної плати вчителів, брак підручників та іншої навчальної літератури, низький рівень матеріально-технічного забезпечення шкіл залишаються актуальними і на сьогоднішній день.
У травні 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про освіту». Ця подія стала відправною точкою у розбудові національної освіти. Цей закон визначив школу як основу духовного, соціального, економічного, культурного розвитку суспільства і держави. Освіта в Україні, наголошувалося в ньому, ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної самосвідомості, взаємоповаги між націями і народами. Закон вніс кардинальні зміни в систему освіти, вона стала більш гнучкою та різноманітною. Поряд з класичною середньою школою з’явилася значна кількість ліцеїв, гімназій, коледжів. Ці заклади збагатили навчальний і виховний процес учнів, сприяли поглибленому вивченню окремих предметів та розвитку здібностей та задатків школярів. Зроблено певні кроки у справі гуманізації освіти. Значно поглибилось вивчення української історії, літератури, географії, народознавства, інших суспільних наук.
З 1991 року у середній школі №9м. Хмельницького поступово починає запроваджуватися викладання українською мовою.
Це цікаво! Перший наказ українською мовою у книзі наказів по кадрах з’являється лише 1 вересня 1993 року. До цього моменту вся ділова документація велася виключно російською мовою.
У1992р. Хмельницька середня школа №9 реорганізована в Хмельницьку загальноосвітню школу І–ІІІ ст. №9 на підставі наказу Міністерства освіти і науки України №198 від 16.05.1992 року.
У 1992–1993 навчальних роках педагогічний колектив Хмельницької ЗОШ І–ІІІ ст. №9 становить 79 учителів, частина яких працює і по сьогодні: Якобчук І.З., Саннікова Р.І., Романенко Т.В., Ягіна І.О., Паращук Н.О., Зикіна М.М., Кандалюк Є.П., Джура Н.І., Пахолюк Н.І., Люлько О.О., Бабій О.А., Маслянко А.М., Сусляк Г.І., Школьник О.В., Вельська Г.С., Варейчук С.В., Кульбаба Л.М., Кандалюк Є.П.
Це цікаво! У 90-ті роки спостерігалася напружена ситуація з працевлаштуванням у заклади середньої освіти. Тому чимало вчителів часто влаштовувалися працювати до закладу зовсім не за спеціальністю. Наприклад, Кульбаба Л.М., яка закінчила Львівський національний університет за спеціальністю вчитель історії була прийнята 17 серпня 1991 року на посаду вихователя групи продовженого дня. Зеленіна Т.Г., яка закінчила Харківський університет за спеціальністю вчитель математики, була прийнята 14 вересня 1993 року теж на посаду вихователя групи подовженого дня.
Наступним історичним етапом у життєдіяльності нашого закладу стала його реорганізація у навчально-виховне об’єднання №9 м. Хмельницького.
Ідею щодо створення закладу нового типу у віддаленому мікрорайоні міста принесла новий директор школи №9 Сопільник Наталія Миколаївна, яка була призначена на посаду у серпні 2001 року. До цього вона працювала директором Хмельницької санаторної школи-інтернат №2. Дев’ята школа була для Сопільник Н.М. добре знайома, адже вона тут працювала у різні роки вчителем початкових класів, заступником директора з виховної роботи.
Демографічна криза 90-х років позначилась на наповнюваності дошкільних закладів, які стояли напівпорожніми. На той час наша школа працювала у двозмінному режимі, навчаючи майже 1500 учнів. Тому директором Сопільник Н.М. було ініційоване питання реорганізації дошкільного закладу №11 (вул.Якіра,7) та загальноосвітньої школи №9 у новий тип навчального закладу — навчально-виховне об’єднання №9 м. Хмельницького у складі: дошкільного закладу, загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів, ліцею за рішенням Хмельницької міської ради за №10 від 10.05.2001р.
11 років в статусі НВО №9 на теренах Хмельниччини продовжувала зростати школа. Саме за ці роки вона по-особливому змінилась, бо такого формату закладів у місті ще не було. Тому директор Сопільник Н.М. разом із новою, молодою командою заступників: Томич І.В. — заступник з навчально-виховної роботи, Придатко Н.В. — заступник з навчально-виховної роботи в початкових класах, Громова Г.М. — заступник по дошкільній освіті, Кіящук А.Й. — заступник з науково-методичної роботи (дана посада вводилась у закладах нового типу), Якобчук І.З. — заступник з виховної роботи (треба зазначити, що Кіяшук А.Й. і Якобчук І.З. були випускниками школи і по завершенні навчання у вищих педагогічних закладах прийшли працювати у свою школу), почала вивчати досвід кращих навчальних закладів області і України. І як результат — школа посіла чільне місце серед кращих закладів міста та області.
Це цікаво! Після закінчення навчання у педагогічних вузах повернулися працювати до рідної школи її випускники вже вчителями: Якобчук І.З., Саннікова Р.І., Колесник І.В., Кіящук А.Й., Бабій О.А., Побережник О.В., Зикіна М.М., Костовський Г.Л., Ковтунова Д.В., Коломійчук Г.А., Лазарева С.В., Мельниченко К.М., Люлько О.О., Гладка В.В.
Початкові класи були розміщені на базі дошкільного закладу, де першачки отримували можливість кращої і швидкої адаптації до шкільного життя. Також це дало можливість розвантажити школу і зробити однозмінне навчання. Ще одним важливим кроком було створення середовища наступності між дошкільною та початковою освітою.
У жовтні 2002 року у закладі змінився директор. НВО №9 очолила Томич Ірина Василівна, яка з 1996 року працювала в школі на різних посадах — заступник з виховної роботи, заступник з навчально-виховної роботи. Вона продовжила процес реформування закладу і вже понад 13 років разом із потужним педагогічним колективом впроваджують освітні інновації, створюють комфортні умови для навчання і виховання підростаючого покоління України.
З 2002 року посаду заступника директора з дошкільної освіти та виховання обіймала Желіховська Р.В., яка відповідала за організацію роботи у дошкільній ланці, сприяла покращенню умов навчання і виховання дошкільнят, формуванню розвивального середовища і підвищенню іміджу закладу в цілому.
Життя швидкоплинне, зміни у суспільстві за останні роки дуже великі і позитивні. Це вплинуло на рівень життя і темпи народжуваності українців. Поступово зростає кількість дошкільнят, і в місті з’являється таке поняття як черга у дошкільний заклад. А кількісний склад учнів основної та старшої школи суттєво скорочується. Тому на рівні управління освіти Хмельницької міської ради було ініційовано питання щодо виведення зі складу НВО №9 м.Хмельницького дошкільного закладу як окремої навчальної установи.
2012 рік знову став роком реорганізації навчального закладу. Рішенням сесії Хмельницької міської ради від 27.06.2012 року №3 із складу НВО №9м.Хмельницького була виведена дошкільна ланка; заклад перейменований у навчально-виховний комплекс №9 м. Хмельницького у складі загальноосвітньої школи І–ІІ ступенів, ліцею.
З 2009 року оновилась адміністративна ланка школи. На посаду заступника директора з навчально-виховної роботи була призначена Маслій Оксана Петрівна, вчитель математики, спеціаліст вищої категорії, старший вчитель, посаду заступника з науково-методичної роботи посіла випускниця дев’ятої школи Колесник Ірина Василівна, вчитель початкових класів, спеціаліст вищої категорії, вчитель-методист, Відмінник освіти України.
Сьогодення школи цікаве, змістовне, різнобарвне. Школа займає чільне місце серед навчальних закладів міста, області та України.
Заклад є членом Національної мережі шкіл сприяння здоров’ю, членом Асоціації «Відроджені гімназії України», членом обласної асоціації АКІЗО, учасником Міжнародних проектів «Школа дружня до дитини», «Відкрита Польща».
70-річний ювілей для закладу — значна вагома дата, але не підсумок.
Крокуємо до 100-річного ювілею школи, що стала для багатьох рідною домівкою, колискою, стартом, початком, поштовхом до звершень, до нового життя, до професії, до перемог!