У закладі СЕЕН впроваджують
Олена ВАПНЯР, Наталія ГАНДЗЮК, Тетяна КОЛОДІЙ, Максим САВІНОВ,
за підтримки тренерки СЕЕН Ірини ТОМИЧ.
Програма Соціально-емоційне та етичного навчання (СEEН, Learning Social Emotional and Ethical (SEE) Learning) – це інструмент розвитку м’яких навичок або “soft skills”. Як-от, уміння комунікувати, співпереживати собі й іншим, керувати своїми емоціями, працювати в команді, креативно й критично мислити, вести за собою і виважено йти за лідерами тощо. Таке навчання розвиває в учнівства усвідомленість, співпереживання та залученість.
На практиці це – набір вправ, які можна інтегровувати в урок або проводити як окреме заняття.
“Один із позитивних результатів у країнах, де програма впроваджується кілька років, – це те, що діти використовують ці навички щодня. Вони навчились регулювати свій рівень стресу. Наприклад, буває так, що перед контрольною діти нагадують педагогам дати їм час, щоби заспокоїтися, користуючись цими навичками.
Дослідження, які вивчають різні соціально-етичні програми, визначили, що СЕЕН допомагає знизити антисоціальну поведінку (як-от булінг у школі на 10%), посилити просоціальну поведінку на 10% і підвищити академічну успішність учнівства на 11%”, – каже віцедиректор Центру споглядальних наук та етики Університету Еморі, один із розробників СЕЕН Брендан Озава де Сільва.
“Нова українська школа” поговорила з головою Ради ГО “ЕдКемп Україна” Олександром Елькіним і віцеголовою Ради цієї організації Оленою Масалітіною про те, що таке соціально-емоційне та етичне навчання, чим воно допомагає учителям і учням та як формує довіру.
ПРО ЩО ПРОГРАМА СЕЕН І ЯК ЇЇ АДАПТУВАЛИ ДЛЯ УКРАЇНИ
СЕЕН – це освітня програма, розроблена спеціалістами Emory University для міжнародного використання. Для кожного рівня освіти є свої набори уроків: для ранньої початкової школи (1–2 класи), для пізньої початкової (3–4 класи), для середньої (5–9 класи), для старшої (10–12 класи, поки є тільки у чорновиковій версії).
Вона базується на найновіших розробках різних сфер науки. Насамперед – науки про нервову систему. Йдеться, наприклад, про те, як людина переживає стрес, і головне – як із ним боротися. Відповідно, програма корисна не тільки для дітей, а й для вчителів.
Іще одна наука, на якій ґрунтується програма, – емоційна й соціальна нейробіологія. Тобто наука про те, як людина переживає емоції і як вони впливають на наші взаємини.
“Діти та підлітки нині переживають дуже великий стрес, як і дорослі. Великою мірою цей стрес спричинений соціальними чинниками: вони хвилюються, як їх сприймають однокласники, вони не завжди вміють правильно виразити свої емоції. Оскільки ми тепер маємо ці наукові дані та техніки, які дають змогу управляти своїм рівнем стресу, було очевидним рішення викласти все це в дієву навчальну систему.
Дуже важливий момент – це довіра, яка вибудовується між дітьми та педагогами завдяки цій програмі. Ця довіра також допомагає їм знизити рівень стресу, оскільки вони можуть ділитися цим зі своїми однолітками та вчителями”, – говорить Брендан Озава де Сільва.
Програма вже працює в США, Чилі, Колумбії, Бразилії, Австрії, Німеччині, Швейцарії, Іспанії, Італії та Індії. Її одразу створювал як таку, що пасує для різних культур. Науковці апробували СЕЕН, враховуючи особливості різних країн.
“В Україні ми попрацювали, зокрема, над перекладом термінології. Наприклад, є такі англійські слова, як-от “awareness” i “mindfulness”, – наводить приклад Олена Масалітіна. – І те, і те українською перекладається як усвідомленість. Зате значення цих термінів відрізняється.
І якби ми залишили однаковий переклад, людей, які працюють із програмою, це трохи би дезорієнтувало. Тому ми з колегами вирішили, що “mindfulness dialogs” перекладатимемо не як “усвідомлені діалоги”, а як “вдумливі”. Так людям легше розрізнити і сприйняти ці слова й сенси”.
Також довелося замінити деякі культурні поняття, як-от їжу та імена. Наприклад, дитячі американські імена замінили на українські – аби діти сприймали це як щось близьке.
Зараз програму пілотують у 26-ти укрїнських школах із 21-ї області, 197 педагогів викладають СЕЕН для 4441-го учня і учениці. Пілотування відбувається в межах загальнонаціонального шкільного експерименту МОН за участі Інституту модернізації змісту освіти, Інституту проблем виховання Національної академії педагогічних наук України (наказ МОН від 18.11.2019 р. №1431) і за підтримки Громадської служби миру – GIZ Україна.
ЯК СЕЕН ВПЛИВАЄ НА РОЗВИТОК М’ЯКИХ НАВИЧОК
За словами Олександра Елькіна, програма сконструйована так, що і дитина, і доросла людина мають пропустити її через себе. Учитель – коли навчається перед викладанням дітям. Адже програму не можна викладати, якщо ти в ній не орієнтуєшся і сам в цьому процесі не зростаєш. Учень – коли безпосередньо навчається за цією програмою.
“Ми пропускаємо інформацію через нашу голову, потім – вмикаємо серце, а потім – починають працювати руки. Усе починається з етапу усвідомленості, розуміння себе і своїх відчуттів, емоцій і ціннісних орієнтирів. Щоби перейти від етапу усвідомленості далі, треба розуміти не тільки себе, а й інших. Але не тільки розуміти, чому вони поводяться так чи інакше, а вміти демонструвати емпатію й переходити на рівень співпереживання.
Це – найвищий рівень емпатії, коли ми намагаємося не тільки присісти поруч із людиною і зрозуміти її на раціональному рівні, а хочемо допомогти людині подолати якісь виклики чи проблеми в житті”, – говорить Олександр Елькін.
Усвідомленість, співпереживання та залученість – три ключові навички, які розвиваються в межах програми. Вони розкриваються на трьох рівнях залученості: особистісному (я), соціальному (я – у класі, родині, з друзями) та системному (я – в країні, системі, на континенті, на планеті). Так, зрештою, ми розуміємо, що взаємозалежні одне від одного.
“В українській освіті ми більше орієнтуємося на тверді навички й на взаємодію з іншими людьми. Ми постійно чуємо: “Того не штовхай”, “З тим не сварися”, “Тому допомагай”. Натомість, мало приділяємо уваги тому, щоби навчити дітей і дорослих спостерігати, що відбувається в них усередині.
Нам кажуть: “Кричати недобре”, “Битися недобре”. Але ми не занурюємося, звідки беруться такі негативні емоції, чому дитина хоче когось ударити, чому вона сердиться”, – каже Олена Масалітіна.
Натомість, вправи за програмою СЕЕН допомагають людям зрозуміти, які емоції виникають і чому, відстеживши фізіологічні відчуття.
Олександр наводить такий приклад: “У нас багато проблем із тим, щоби знати й розрізняти свої самовідчуття в тілі. Наприклад, на ранніх етапах своєї кар’єри мене дуже дратували публічні виступи. Це було для мене стресом, я відчував, як у мене пересихає в горлі, як я не можу вимовити ні слова.
Це – наше тілесне самовідчуття. І ми дуже часто ігноруємо це. А люди, які вміють розпізнавати свої самовідчуття, отримують підказку про те, які емоції вони переживають. А коли розуміють, що це за емоція, то можуть з нею працювати й думати, що треба зробити, аби покращити свою реакцію”.
Водночас, розуміння своїх емоцій допомагає в спілкуванні з іншими, переконана Олена:
“Коли дитина вміє відстежити в собі ці процеси, тоді вона автоматично з більшим розумінням починає ставитися до інших людей, бо розуміє, що відбувається з іншими людьми, які можуть бути причини. Це – підґрунтя, яке потім допомагає уникнути багатьох конфліктних ситуацій”.
Олександр додає, що всередині цього процесу є стійкі вміння. Серед переліку є речі, які нам точно знайомі. Наприклад, навички комунікації або трансформації конфліктів. Але є й багато нових речей, про які мало йшлося в українській освіті. Наприклад, про співпереживання.
“Фактично, модель програми побудована так, що дає змогу через поступовий рух накопичувати нові гнучкі навички. Ми це робимо не тільки через теорію про те, як вміти спілкуватися. Це відбувається через так звані навчальні досвіди або уроки. Є дуже багато творчого самовираження, проєктних форм роботи та інших речей, які підштовхують, аби отримати втілене розуміння. Це – не теоретична програма, вона має наукове підґрунтя. І вона – насамперед про ваші відкриття, які ви отримуєте під час цих навчальних досвідів”, – резюмує Олександр.
За програмою СЕЕН, уроки починаються з розігріву – кількох хвилин, які допомагають дітям налаштуватися на навчання. Діти заспокоюються, готуються до того, що будуть отримувати нову інформацію. Потім – частина уроку, на якій учитель дає новий матеріал. Після цього – інтерактивні вправи за ним.
Наприкінці діти проходять рефлективну практику, під час якої пропускають матеріал через себе. Вони мають подумати, як нові знання стосуються особисто їх.
“Рефлективну практику можна співставити з висновками. Хоча висновки – це вужче поняття. Це дає можливість дітям ретроспективно подивитися на весь урок, зібрати докупи все, що відбувалося й що вони дізналися, але не тільки на рівні знань, а й на рівні м’яких навичок: як вони себе поводили, як реагували.
Ми в EdCamp’і любимо використовувати формулу, яку Олександр Елькін запозичив, коли був на навчанні в Сінгапурі. Виходить, якщо в нас негативне ставлення до будь-чого, то нівелюється весь результат навчання. А такі рефлективні практики дають можливість поглибити ставлення. Наприклад, дитина помічає, що в неї щось спричинило сильний інтерес. Тоді відбувається ревізія, яка допомагає вибудовувати наступні кроки. Зокрема допомагає педагогу, який фасилітує практики, краще зрозуміти, що відбувається з дітьми”, – розповідає Олена Масалітіна.
Така структура уроку відрізняється від традиційної і дає дітям можливість не тільки засвоювати нову інформацію ззовні, а дізнаватися більше про себе. Дізнаватися, як реагує їхнє тіло, які емоції виникають на ті чи інші речі. Діти вчаться розуміти і знати самих себе.
У кожному розділі програми СЕЕН є лист для батьків із короткою інформацією про те, що саме діти будуть вчити на уроках, інтерактивні вправи й опитування. Листи – один зі способів залучити батьків та дати їм зрозуміти, що відбувається. Також батьків залучають, даючи дітям завдання обговорити із батьками щось або зробити разом проєкт.
Програма розроблена так, щоби бути інклюзивною. Нині вона доступна на кількох освітніх рівнях: рання початкова, початкова і середня школа. А педагоги, якщо в класі є діти з особливими освітніми потребами, можуть обирати різні вправи і способи навчання. Наприклад, через написання, тактильні практики, малювання.
“Будь-який урок, в якому використовується програма СЕЕН, за навчальним змістом і структурою особливо не буде відрізнятися від інших. Але він буде відрізнятися посутньо – якістю і форматом взаємодії педагога з дітьми й дітей одне з одним.
Бо та програма, яка в нас є, переважно побудована на ієрархічних взаєминах. Коли педагог ієрархічно вищий за позицією учнів. Коли використовується програма СЕЕН, то радше йдеться не про настановчу і вказівну комунікацію, а про фасилітацію, бесіди, розмови. Дітям не вказують, що робити, а дають можливість зрозуміти, що відбувається, чому і в який спосіб краще вчинити. Це також розвиває критичне мислення”, – пояснює Олена Масалітіна.
Вправи СЕЕН, які можна виконувати дистанційно, можна переглянути і спробувати тут.
Також можна спробувати виконати вправу про самовідчуття.
